Тарас Шевченко і Тернопільщина
Місце Т.Г.Шевченка
в
українському національному відродженні
(підсумковий
урок за творчістю Т.Г.Шевченка)
Зміст
- Нові
підходи до навчання учнів української літератури
- Плани-конспекти
уроків:
-
Інтегрований
урок-дослідження українська література і географія «Клімат у творчості Т. Г.
Шевченка»;
-
Інтегрований
урок українська література і музика «Обрядові, історичні й побутові пісні у
записах Володимира Гнатюка»;
-
Інтегрований
урок українська література та історія «Місце Т. Шевченка в українському
національному відродженні» (з використанням комп’ютера)
- Позакласні
заходи:
-
«Думи
мої, думи..!», присвячений Т. Г. Шевченку;
-
Тези
учнівських науково-дослідницьких робіт з літератури рідного краю.
Рецензія
Тема: Місце Т.Г.
Шевченка в українському національному відродженні
(Підсумковий урок за творчістю Т. Г.
Шевченка)
Мета:
навчальна: показати роль та місце Т. Г.
Шевченка в українському відродженні;
розвивальна: розвивати вміння аналізувати
творчість Т. Г. Шевченка, вміння робити
повідомлення, розвивати
дослідницькі навички;
виховна: виховувати повагу до людей, які
були носіями національної ідеї в процесі
українського відродження
Тип уроку: інтегрований урок (українська література, історія,
інформатика, музика).
Обладнання уроку:
комп’ютери, тестові завдання,
виставка творів Т. Г. Шевченка,
учнівські
ілюстрації.
Підготовці до
уроку сприяла попередня робота учнів з
різноманітним матеріалом та літературними джерелами за раніше оголошеною темою.
Знайомство з темою
уроку проходить за сторінками, які проілюстровані на екрані комп’ютера.
І сторінка. «Не
називаю її раєм,
Тії хатиночки у гаї
Над чистим ставом край села…»
(1814-1837)
ІІ сторінка «Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..»
(1837-1847)
ІІІ сторінка « О думи мої! О славо злая!
За тебе марно я в
чужому краю
Караюсь, мучуся…, а не каюсь!..»
(1847-1857)
ІV сторінка
«І мене в сім’ї
великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом»
В уроці беруть
участь:
вчителі: української
мови та літератури, історії, інформатики, музики;
учні - біографи, шевченкознавці,
мистецтвознавці, історики, дослідники,
літературознавці…
Використано
елементи рольової гри: інсценівки творів, слова учня від імені Т. Шевченка.
Відповіді
підтверджуються ілюстраціями на екрані комп’ютера.
Епіграф уроку:
Учітеся, брати мої,
Думайте,
читайте…
І чужому
научайтесь,
Свого не
цурайтесь.
Т.Г.Шевченко
Хід уроку:
Вчитель української
літератури: Шановні
присутні, дорогі діти! Сьогодні поговоримо про чудову людину, спадщину якої
знають і шанують усі люди на землі. Це – Тарас Григорович Шевченко, якого нема
з ким порівняти у письменстві інших народів. У цьому імені вся історія наша, все
буття, мрії та найпотаємніші сни.
Тарас Шевченко мав яскраве
різногранне творче обдарування: неабиякі здібності співака, художника,
прозаїка, драматурга, публіциста, літературного критика, філософа.
Найвищий дар – поетичний, відтіснив
на другий план кожен з цих талантів і водночас збагатився завдяки їм: поезія
мелодійна, уміло передає історію нашого народу, реальність світу (ніби
малювання словом), наснажена публіцистичним запалом. То ж давайте перегорнем
безсмертні сторінки Шевченкових творів.
Вчитель історії: Серед плеяди видатних діячів української
культури Тарасу Григоровичу Шевченку належить особливе місце. Поборник правди і
свободи, він своєю полум’яною поетичною і мистецькою творчістю вразив своїх
сучасників й досі дивує нащадків. У чому ж секрет нев’янучого і всезростаючого інтересу до спадщини
Шевченка? Чому й сьогодні його твори є актуальними для нас? Чому царські слуги не
змогли стерти з людської пам’яті пекуче слово Шевченкової правди?
Вчитель української
літератури: Сьогодні спільно з вчителями музики, історії та
інформатики ми проведемо урок, який дозволить нам отримати відповіді на ці
питання. Серед присутніх учнів є дослідники, шевченкознавці, біографи,
історики, мистецтвознавці, які допоможуть нам краще зрозуміти особистість Кобзаря.
До слова запрошується
Учень-дослідник: Літературна спадщина Шевченка містить:
- Збірку
поетичних творів «Кобзар» - основну книжку, яку митець поповнював до
останніх місяців життя;
- Дев’ять повістей російською мовою –
«Художник», «Наймичка», «Варнак», «Княжна», «Музикант», «Нещасний»,
«Капітанша», «Близнята», «Прогулянка з задоволенням і не без моралі»;
- П’єсу «Назар Стодоля», тексти інших
драм – «Наречена», «Микита Гайдай» - не збереглися;
- Щоденник
під назвою «Журнал»
- Літературно-критичну
працю – передмову до нездійсненого видання «Кобзаря» 1847 року;
- «Буквар»
Крім того митець залишив величезний малярський доробок: 835 різних за
жанром картин, з них понад 100 портретів, 278 робіт, що відомі з листів,
щоденника, згадок сучасників, не знайдено.
Учень-шевченкознавець: Основними джерелами творчості Тараса
Шевченка були:
- Українська
усна народна творчість – пісні та думи;
- Історичне
минуле й поетове сьогодення;
- Символіка,
ідеї, образи, сюжети, деякі біблійні стильові прийоми;
- Антична
і пізніша європейська історія;
- Українська
і зарубіжні літературні традиції – насамперед польська.
Учень – історик: Помітний вплив на творчість Шевченка
справили фольклорно-етнографічні та історичні праці: збірки пісень Михайла
Максимовича, Миколи Цертелєва, «Історія русів», збірники «Запорізька старовина»
Ізмаїла Срезневського, козацькі літописи (зокрема літопис Величка), наукові
праці з історії України Дмитра Бантиша-Каменського, Миколи Маркевича та інших.
Учень-шевченкознавець: У творчості Т.Г.Шевченка можна виділити
чотири періоди:
1837-1843 рр – рання творчість;
1843-1847 рр. – період «Трьох літ»;
1847-1857 рр – період заслання;
1857- 1864 рр. – пізній період.
Вчитель літератури пропонує учням заповнити асоціативну
павутинку «Т.Г.Шевченко» (на комп’ютері або усно)
(Можна доповнити: історик, людина, живописець, графік, психолог,
портретист, українець, гравер) . Учні з допомогою вчителя коментують схему
(схеми).
Вчитель української
літератури: Ким був, є і
буде для нас, українців, Тарас Шевченко ми почуємо на сьогоднішньому уроці.
Учень шевченкознавець: Є двоє сіл – Моринці і Кирилівка, яких
ніколи не забуде український народ: доки
житиме на світі українське слово, доки лунатиме українська пісня доти Моринці і
Кирилівка стоятимуть перед очима історії відродження українського письменства і
національно – культурного життя нашого, бо ймення цих сів навіки поєднане з
іменем генія українського слова Тараса Шевченка, що став на сторожі біля нашої
національності.
Учень-біограф: 9 березня 1814 року в с. Моринці
Звенигородського повіту Київської губернії, що належала пану Енгельгардту, в
сім’ї Григорія Івановича та Катерини Якимівни Шевченків народився син. Назвали
його Тарасом. Хлопець ріс енергійним, допитливим.
Інсценівка «Малий Тарас».
Дійові особи:
Тарас,
Катерина,
Батько,
Мати,
Дід.
(під музику, звуки бандури виходить малий Тарас)
Тарас
Дивлюся, аж світає,
Край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
Тихесенько вітер віє,
Степи, лани мріють
Між ярами, над ставами
Верби зеленіють…
І все то все, вся країна
Повита красою.
Зеленіє, вмивається
Дрібною росою.
Споконвіку вмивається
Сонце зустрічає…
І нема тому почину,
І краю немає!
(Тарас іде до
родини)
Катерина: Прийшов. Прийшов, приблудо! Сідай уже вечеряти. Де ти бродиш, моя
доле?
Батько: Де ти був?
Мати: Де ж це ти був, питаю?
Тарас (стиха): Ходив на залізні стовпи дивитися, що небо підпирають. А
сонце заходить на ніч у золоті ворота, як корова у хлів. Я бачив.
Батько: Ви його послухайте, так розповідає, ніби сам теє бачив.
Мати: Ой Тарасе, що з тебе буде?
Батько: Синові моєму Тарасові зі спадщини після мене нічого не треба. Він
не буде людиною абиякою. З нього вийде або щось дуже добре, або велике ледащо.
Тарас: (до діда, показує на зорі). Діду, а що це таке?
Дід: Ото – Чумацький шлях!
Тарас: Дивно, що й на небі є шляхи. Тільки хто ходив ними, невже чумаки?
Дід: Ото їдуть, їдуть мажами, навколо самий степ та тиша і ковила не
шелесне. Глянуть на зорі – ото їм дорога.
Тарас? А вони, чумаки, біля нас чорним шляхом їдуть?
Дід: Еге ж, Чорним.
Тарас: А чого ж він Чорний, тому що чумаки чорні?
Дід: А того він чорний, бо страшний.
Учень-біограф (продовжує)
Любив слухати розповіді свого діда (свідка, а може
й учасника Коліївщина), які закарбувались в його пам’яті на все життя. Зважаючи на допитливий характер
сина, батько вирішив віддати його в науку до дяка Павла Рубана. Наука була
тяжкою. Невдовзі Тараса спіткало велике горе. Замучена роботою та хворобою тихо
згасла мати. Батько маючи на руках малі діти змушений одружитися ще раз. Мачуха
мала тяжку руку та злющий характер. Тараса не любила за його скритий та впертий
норов. А тут іще нова біда. У 1825 році помирає батько. В останні хвилини свого
життя він скаже пророчі слова про свого сина: «З Тараса буде або велика людина,
або велике ледащо». Для хлопця, із смертю батька, настали часи тяжких
поневірянь по чужих людях…
Учень-біограф 2: Під час отих мандрів від дяка до дяка у
Шевченка виявляється талант до малярства. Але ніхто не хотів вчити сироту. А
один з дяків взагалі сказав йому, що ніякого нахилу до малювання в Тараса
немає. Але мрія стати художником не покидала хлопця і врешті – решт приводить
його на панський двір. Тарас ішов, щоб отримати дозвіл пана на навчання у
маляра, а опинився на службі у маєтку. Він став кімнатним козачком пана Павла
Енгельгардта. Служилося нелегко, бо пан був жорстоким, черствим чоловіком. І
Тарас не раз був караний ні за що. Але саме через бажання пана мати кріпосного
художника Шевченко отримує можливість навчатися живопису у професора Рустемаса.
Саме там, у місті Вільно, Тарас вперше замислюється над гіркою долею кріпаків,
яким не вільно самим розпоряджатися своїм життям, своєю долею. Було йому тоді
17 літ.
Учень-історик: У 18 Тараса віддають у науку до
майстра-живописця Ширяєва. Під час навчання Шевченко знайомиться з художником
Іваном Сошенком. Це знайомство стає для юнака доленосним. Сошенко познайомив
його з А.Мокрицьким та Є.Гребінкою. А ті в свою чергу познайомили Шевченка з
конференц-секретарем Академії мистецтв В.Григоровичем. І невдовзі Тарас
знайомиться з людьми, які зроблять для нього найкращий подарунок у житті.
Художник К.Брюллов намалює портрет поета В.Жуковського і за кошти, отримані за
цю картину, 2500 крб., Шевченка викуплять з неволі. Це сталося 25 квітня 1838
р. розпочинається нове життя – життя вільної людини.
Учень від імені Шевченка: «Починається моя творчість – творчість
поета. Згадую, що перші мої твори носили романтичний характер «Думка»
(«Тяжко-важко в світі жити»), балада «Утоплена», поема «Гамалія», балада
«Причинна», «Тарасова ніч», «Іван Підкова», драма «Назар Стодоля» - це все мої
романтичні твори. Але все частіше розумів, що треба писати щось інше,
соціальне. І написав «Катерину», «Гайдамаки»…
Учениця (читає уривок з поеми «Катерина»)
Кохайтеся чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі – чужі люде,
Роблять лихо з вами.
Москаль любить жартуючи,
Жартуючи кине:
Піде в свою Московщину,
А дівчина гине…
Якби сама , ще б нічого,
А то й стара мати
Що привела на світ божий,
Мусить погибати.
Серце в’яне співаючи,
Коли знає за що;
Люди серця не побачать.
А скажуть – ледащо…
Реве, стогне хуртовина,
Котить, верне полем;
Стоїть Катря серед поля,
Дала сльозам волю
Утомилась заверуха
Де-де позіхає;
Ще б плакала Катерина,
Та сліз більш немає,
Подивилась на дитину:
Умите сльозою,
Червоніє як квіточка
Вранці під росою.
Усміхнулась Катерина
Тяжко усміхнулась:
Коло серця – як гадина
Чорна повернулась.
Кругом мовчки подивилась;
Бачить – ліс чорніє,
А під лісом, край дороги,
Либонь курінь мріє.
«Ходім, сину, смеркається,
Коли пустять в хату,
А не пустять, то й на дворі
Будем ночувати.
Під хатою заночуєм,
Сину мій Іване!
Де ж ти будеш ночувати,
Як мене не стане…
Учень-мистецтвознавець: Картина «Катерина» - не ілюстрація до
однойменної поеми, а самостійний твір малярства. У центрі картини – образ
простої селянської дівчини, збезчещеної офіцером. Катерина у світлому вбранні,
голова на тлі світлого неба, офіцер же на другому плані і на фоні темної
могили. Між ними проміжний план: селянин, що струже ложки. Співчутливий погляд,
безсило опущені руки говорять про співпереживання горю дівчини. Поема
«Катерина» присвячена Василю Андрійовичу Жуковському на пам’ять 22 квітня 1838 року.
Учень від імені Т.Г.Шевченка: Я намалював Катерину в той час, як вона
попрощалася зі своїм москаликом і вертається в село. У царині під куренем
дідусь сидить, ложечку собі струже й сумно дивиться на Катерину, а вона,
сердешна, тільки плаче та піднімає червону запашчину. По однім боці могила, на
могилі вітряк, а там, уже степ тілько мріє…
Учень-мистецтвознавець: Отримавши волю Шевченко продовжує
вчитися. Він вступає в академію мистецтв, де під керівництвом К.Брюллова
активно займається живописом. Успіхи очевидні – за 3 роки 3 срібні медалі
академії мистецтв. За картину «Циганка-ворожка» (1841), «Хлопчик-жебрак дає
хліб собаці» (1840). Малює свій перший автопортрет (1840). Успішно ілюструє
твори Квітки-Основ’яненка, Пушкіна, Гоголя. Активно відвідує літературні
вечори, які влаштовували відомі поети, письменники. На цих вечорах Шевченко
знайомиться з багатьма відомими людьми, які представляли різні галузі науки та
культури. Це були: композитор Глінка, письменник Одоєвський, артист Сосницький,
критик Бєлінський, журналіст Полевой, філолог і журналіст Греч, математик
Остроградський. Цей перелік осіб, з якими зустрічався молодий Шевченко свідчить
про його прагнення пізнати якомога більше. І зрозуміло, що спілкування з цими
людьми мало вплив на Шевченка як поета, художника, мислителя.
Учень-літературознавець: Все більше й більше Шевченка захоплювала
література. Він відчував красу слова. Перші твори опублікував Є.Гребінка, а
пізніше 1840 року, написав 8 творів і об’єднав під назвою «Кобзар». Тоді збірка
вийшлв друком. А Шевченко захотів писати ще більше, щоб показати те, що не
бачили інші – простих людей, їх стосунки, природу, свій власний духовний світ.
До першого «Кобзаря» увійшла поема «Гайдамаки».
Учень-історик: Гайдамацький рух розгорнувся у ХVІІІ ст.. найвищим проявом його було повстання 1768
р. відоме під назвою «Коліївщина», події якого й лягли в основу поеми. Це була
боротьба проти соціального, національного і релігійного гніту на правобережній
Україні, де в той час панувала польська шляхта. В 1768 р. в м. Бар на Поділлі
була створена Барська конфедерація, яка ставила перед собою мету збереження
необмежених прав і привілеїв польської шляхти і католицької церкви. Проіснувало
це військо-політичне об’єднання до 1772 р.
Поштовхом до збройного
виступу конфедератів стало прийняття польським урядом закону про зрівняння в
правах католиків і не католиків. Конфедерація оголосила хрестовий похід проти
«схизматиків». Конфедерати розправлялися з українським населенням правобережної
України, грабували і нищили його, руйнували православні храми. Гайдамаччина
була відповіддю на нечувану жорстокість конфедератів. На чолі повстанських
загонів стають Максим Залізняк та Іван Гонта.
Інсценівка з поеми «Гайдамаки»
Дійові особи:
Кобзар
Запорожець
Гайдамака 1
Гайдамака 2
Кобзар:
Літа орел, літа сизий
Попід небесами:
Гуля Максим, гуля батько,
А за ним орлята;
Гуля Максим, гуля батько,
А за ним хлоп’ята,
Сини його, діти,-
Нема в його ні оселі,
Ні саду, ні ставу…
Степ і море; скрізь битий шлях,
Скрізь золото, слава
Шануйтеся ж вражі ляхи,
Скажені собаки:
Йде Залізняк Чорним шляхом,
За ним гайдамаки…
Запорожець: Оце –то так! Нічого сказати: і до ладу, і правда. Добре,
далебі, добре! Що хоче, то так і втне. Спасибі, спасибі!
Гайдамака: Я щось не второпав, що він співав про гайдамаків?
Запорожець: Який-бо ти бевзь і справді! Бачиш, ось що він співав: щоб ляхи
погані, скажені собаки, каялись, бо йде Залізняк. Чорним шляхом з гайдамаками,
щоб ляхів бачте різати.
Гайдамака: І вішати, і мордувати! Добре, єй-богу добре! Ну, це так! Далебі,
дав би карбованця, якби не прогуляв учора. Поборгуй, будь-ласка, завтра оддам.
Утни ще що-небудь про гайдамаків.
Кобзар: До грошей я не дуже ласий. Аби була ласка слухати. Слухайте ж,
панове!
Ночували гайдамаки
В зеленій діброві,
На припоні пасли коні,
Сідлані, готові.
Ночували ляшки-панки,
Напилися простяглися
Та й…
Гайдамака:
Гомоніла Україна
Довго гомоніла
Довго, довго кров степами
Текла-червоніла.
Текла, текла та й висохла
Степи зеленіють,
Діди лежать, а над ними
Могили синіють.
Запорожець:
Та що з того, що високі?
Ніхто їх не знає,
Ніхто щиро не заплаче
Ніхто не згадає.
Тілько вітер тихесенько
Повіє над ними.
Тілько роси ранесенько
Сльозами дрібними
Їх умиють. Зійде сонце
Осушить, пригріє.
Гайдамака:
А онуки? Їм байдуже
Панам жито сіють,
Багато їх, а хто скаже,
Де Гонти могила,-
Мученика праведного
Де похоронили?
Тяжко! Важко! Кат панує,
А їх не згадають.
Учень від імені Шевченка: «Я уже 14 років не був в Україні, і 1843
року нарешті їду на Батьківщину. Зустрічаюсь з М.Максимовичем, П.Кулішем,
Афанасьєвим-Чужбинським, побував в Києві, на Запорізькій Січі, в Чигирині,
Суботові, і, звичайно ж, в рідній Кирилівці. Будучи в Яготині у Репніних,
познайомився з дочкою їхньою, Варварою. Вона закохалася в мене, але я не
відповідав на її почуття, хоч і називав сестрою і присвятив їй поему «Тризна».
Учень: Створюючи образ головного героя
«Тризни», поет писав, якою повинна бути людина.
Без малодушной укоризны
Пройти мытарства трудной жизни,
Измерять пропасти страстей.
Понять на деле жизнь людей,
Прочесть все черные страницы,
Все беззаконные дела…
И сохранить полет орла
И сердце голубицы!
Се человек!
Це і є характеристика самого поета Шевченка.
Учень-історик: У лютому 1844 року поет повертається до Петербурга, щоб
закінчити навчання в Академії мистецтв. Тут в нього виникає задум створити
серію офортів (вид гравірування) «Живописна Україна», щоб заробити гроші
для викупу з кріпацтва рідних. Але видав
лише одну серію. Викупити братів і
сестер не вдалося.
Тут він знайомиться з
майбутнім петрашевцем М. Момбеллі. У
своєму щоденнику Момбеллі напише про враження від зустрічі з Шевченком: «Він
завжди виявляв велику прихильність до своєї Батьківщини – Малоросії. А його
твори мають важливе значення для зростання активності українського народу. Вони
кличуть до боротьби…»
Учень-мистецтвознавець: Своїми роботами Шевченко мріяв показати
шанувальникам мистецтва красу України, щедро втілену в природі, людях, історії.
Випуск «Живописної України» містив шість відтисків замість двадцяти
запланованих: «Дари в Чигирині 1649 р», «Судня рада», «Старости», «Казка»,
«Видубицький монастир у Києві».
Учень від імені Шевченка: Нарешті закінчую Академію мистецтв,
одержую звання «некласного художника». Виїжджаю до Москви, а потім знову в
Україну. Пишу поему «Сон», «Кавказ», «Єретик», «Сліпий», «І мертвим і живим», «Холодний
яр». У Києві відвідував Кирило-Мефодіївське товариство, читав свої твори.
Учень: (читає уривок із поеми «Кавказ»)
За горам гори, хмарою политі,
Засіяні горем, кровію политі.
Споконвіку Прометея
Там орел карає,
Що день божий добрі ребра
Й серце розбиває.
Розбиває, та не вип’є
Живущої крові,-
Воно знову оживає
І сміється знову.
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
І неситий не вмре
На дні моря поле,
Не скує душі живої
І слова живого.
Не понесе слави бога,
Великого бога.
Не нам на прю з тобою стати!
Не нам діла твої судить!
Нам тілько плакать, плакать, плакать,
І хліб насущний замісить
Кровавим потом ісльозами.
Кати знущаються над нами.
А правда наша п’яна
спить.
Коли вона прокинеться?
Коли однажди
Ляжеш, боже, утомлений?
І нам даси жити!
Ми віруєм твоїй силі
І духу живому.
Встане правда! Встане воля!
І тобі одному
Помоляться всі язики
Вовіки і віки.
А поки що течуть ріки,
Кровавії ріки!
Учень від імені Шевченка: «Ці роки (1843-1847) у моїй творчості були
найпліднішими, сповнені енергії. Я й не думав, що скоро пройду справжнє пекло…
Учень-мистецтвознавець: Робота в археологічній комісії 1845-1847
рр. дала змогу Шевченкові втілити в пейзажі своє розуміння цінності архітектурних
та ландшафтних пам’яток історії України. У цей час він створює багато
майстерних пейзажів аквареллю, сепією, олівцем: «Вознесенський собор у
Переяславі», «Будинок І.Котляревського в Полтаві», «Богданова церква в
Суботові», «Чумаки серед могил», «Почаївська Лавра з півдня».
Учень-історик: У 1846 році в Києві Шевченко знайомиться
з майбутніми організаторами Кирило-Мефодіївського товариства: М.Костомаровим,
М. Гулаком, Білозерським. Товариство ставило собі за мету ліквідувати
самодержавство, скасувати стани, кріпацтво, об’єднати слов’янські народи на засадах рівності і братерства, створити федеративну
республіку…
Ідейним натхненником
Кирило-Мефодіївського товариства став Т.Г.Шевченко. Він з власного досвіду
знав, як це жахливо – бути кріпаком. Знав, як тяжко, майже неможливо кріпакові
вирватися на волю, отримати освіту. Тому з особливим натхненням обстоював саме
ці питання під час зібрань братчиків. Ідею єдності слов’янських народів Шевченко висловлював у своїх
поезіях ще до утворення Кирило-Мефодіївського товариства.
Учень-історик: Але мріям кириломефодіївців не судилось
збутися. 28 лютого 1847 року, внаслідок
доносу провокатора, починається розгром Кирило-Мефодіївського товариства. 5
квітня 1847 року було заарештовано Шевченка. І хоч він не був у списках
Кирило-Мефодіївського братства, його було заарештовано «за сочинение
возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений ». Це формулювання було
і в судовому вироку поета. Страшнішого покарання для нього й бути не могло: «определить рядовым в
Оренбугский отдельный корпус, без права писать и рисовать». У листі до А.
Лизогуба від 11 грудня 1847 р. Тарас Григорович пише: «А дивитись і не малювати
– це така мука, яку зрозуміє тільки істинний художник». І він усіма правдами і
неправдами продовжує писати і малювати…
Учень-літературознавець: 31 травня 1847 року Т.Шевченка відправили етапом
до Оренбурга, куди прибув 8 червня. За 8 діб він проїхав 2500 кілометрів. З
Оренбурга його доставили в Орськ, де мав проходити військову службу. Незважаючи
на заслання він написав поеми «Княжна», «Москалева криниця», різноманітні
поезії – всього 17 творів.
Учень (читає уривок із поеми «Княжна» або
виконує пісню)
Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою
Розкажи, як за горою
Сонечко сідає.
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.
Як широка сокорина
Віти розпустила…
А над самою водою
Верба похилилась:
Аж по воді розіслала
Зеленії віти,
А на вітах гойдаються
Нехрещені діти
Як у полі на могилі
Вовкулак ночує,
А сич в лісі та на стрісі
Недолю віщує.
Як сон-трава при долині
Вночі розцвітає…
А про людей… та нехай їм.
Я їх, добрих, знаю.
Добре знаю. Зоре моя!
Мій друже єдиний!
І хто знає, що діється
В нас на Україні?
А я знаю. І розкажу
Тобі: й спать не ляжу.
А ти завтра тихесенько
Богові розкажи.
Учень-дослідник: Т.Г.Шевченко брав участь в експедиції
географа капітан-лейтенанта О.Бутакова в якості художника (1848-1850). Разом з
експедицією побував на Кос-Аралі у фортеці Раїм, зробив багато замальовок під
час Аральської експедиції.
Учень-мистецтвознавець: Збереглися пейзажі періоду заслання:
«Пожежа в степу» (відгомін побаченого читається в рядках поезії «У Бога за
дверима лежала сокира»), «Форт Кара-Бутак», «Крутий берег Аральського моря»…
Учень від імені Шевченка: «Перебуваючи в Оренбурзі: багато читаю,
зустрічаюся з інтелігенцією. Але через деякі причини мене заарештовують,
довідавшись про моє вільне життя, і висилають на півострів Мангишлак, у Ново
петровську фортецю. Умови життя були важкими. Мінялися начальники фортеці,
мінялися й умови життя.
Учень-мистецтвознавець: Зі щирою симпатією та співчуттям
зображує Шевченко корінних мешканців того краю. Особливою теплотою наділив він
образи дітей («Байгуші», «Байгуші під вікнами», «Казашка Катя»)
На засланні Шевченко плідно
працює над портретами: «Портрет А.Ускової», «Автопортрет», «Портрет
А.Алексєєва». Окремо слід відзначити серію сепій «Притча про блудного сина»
(1856-1857), до якої увійшли роботи «У шинку», «Кара шпіцрутенами», «Серед
розбійників»…
У 1856 році Шевченка
приваблює образ самітника Робінзона, і він створює ілюстрацію до однойменного
твору Д.Дефо. Герой ілюстрації тримається правою рукою за свій скарб – книгу,
однак у погляді його – сум за життям, якого він позбавлений волею долі.
Учень
- біограф: У 1850 році Шевченка переведено до Новопетровського укріплення. Брудні
казарми, щоденна безглузда муштра, приниження з боку малоосвідчених брутальних
унтерів гнітили поета, по каплі висмоктували життя з його душі і тіла. То були
тяжкі роки солдатчини. Але ось настав 1857 рік. Внаслідок, клопотання друзів 21 липня 1857 року поет отримує офіційне
розпорядження про звільнення у відставку. 2 серпня цього ж року Шевченко
вирушає до Петербурга. У поношеному солдатському форменному одязі, подертих
чоботах, без копійки грошей, але щасливий, нарешті воля!
Учень-історик: Але подорож припиняється у Нижньому
Новгороді – Шевченко повинен дістати дозвіл на повернення до столиці. У
Нижньому Тарас Григорович знайомиться з декабристом Аннениковим, музикознавцем
Улибишевим, лексикографом Далем… Тут він дізнається і про підготовку селянської
реформи. У листі до І.Ускова від 12 листопада 1857 року Шевченко пише: «Занимает
тепер всех самый животрепещущий вопрос, как освободить крестьян от
крепосного состояния».
1 березня 1857 року поет
отримує дозвіл продовжити мандрівку. Прибувши до Петербурга Шевченко
клопочеться про видання творів написаних протягом 1847-1857 років. Мріє про
поїздку на Україну, але змушений знову чекати «височайшого дозволу».
Учень від імені Шевченка: «Нарешті сталася подія: влітку 1857 мене
звільняють і я виїхав з Новопетровського укріплення до Астрахані. Зустрівся з
М.Щепкіним. Багато пишу. Створив «Неофіти», «Юродивий». Через Москву доїжджаю
до Петербурга. Зустрічаюсь з М.Костомаровим, знайомлюся з негритянським актором
Айрою Олдріджем, письменницею Марком Вовчком».
Учень (читає поезію «Костомарову»)
Веселе сонечко ховалось
В веселих хмарах весняних.
Гостей закованих своїх
Сердешним чаєм напували
І часових переміняли,
Синє мундирних часових.
І до дверей, на ключ замкнутих,
І до решотки на вікні
Привик я трохи, і мені
Не жаль було давно одбутих,
Давно похованих, забутих,
Моїх кровавих тяжких сльоз.
А їх чимало розлилось
На марне поле. Хоч би рута,
А то нічого не зійшло!
І я згадав своє село.
Кого я там коли покинув?
І батько й мати в домовині…
І жалем серце запеклось,
Що нікому мене згадати!
Дивлюсь: твоя, мій брате, мати
Чорніше чорної землі
Іде, з хреста неначе знята…
Молюся! Господи молюся!
Хвалить тебе не перестану!
Що я ні з ким не поділю
Мою тюрму, мої кайдани!
Учень-історик: Весною 1859 р. Тарас Григорович отримує
дозвіл і вирушає у подорож. Україна зустрічає поета обіймами друзів, сльозами
радості рідних… Шевченко планує оселитися тут, на Україні, одружитись,
збудувати дім. Але не судилось… Того 1859 року Шевченко попрощався з Україною
назавжди. Він повертається до Петербурга. Нове видання «Кобзаря», який вийшов у
1860 році, отримало хороші відгуки критиків. У рецензіях говорилося, що місце Шевченка,
як поета, поряд з А.Міцкевичем та О.Пушкіним. Літературні вечори з участю
Тараса Григоровича мали величезний успіх, а його поезії слухали затамувавши
подих…
Учень-літературознавець: Шевченко був людиною релігійною. Хоч і
зустрічаємо ми часто в його поезіях нібито мотиви відкидання релігії і церкви,
але відкидав він фальшивих її представників. У першу чергу для нього церква,
собор – це сама людина, той безмежний світ, який містить у собі кожен. Саме за
духовне, національне, соціальне і політичне звільнення людини виступав поет.
Картини майбутнього життя, бажання розвинути людство зображені в поезіях «Сон»
(«На панщині пшеницю жала»), «Ісаія. Глава 35», «І Архімед, і Галілей», «Осії.
Глава 14».
Учень (читає поезію «Сон» («На панщині пшеницю
жала»)
На панщині пшеницю жала,
Втомилася; не спочивать
Пішла в снопи, пошкандибала
Івана сина годувать.
У холодочку за снопом.
Розповила, нагодувала,
Попестила: і ніби сном,
Над сином сидя, задрімала.
І сниться їй той син Іван
І уродливий і багатий,
Не одинокий, а жонатий
На вольній, бачиться, бо й сам
Уже не панський, а на волі:
Та на своїм веселім полі
Свою-таки пшеницю жнуть,
А діточки тобід несуть.
І усміхнулася небога,
Проснулася – нема нічого…
На сина глянула, взяла
Його тихенько сповила
Та, щоб дожать до ланового,
ще копу дожинать пішла.
Учень-дослідник: Християнськими поняттями та уявленнями
перемежано все, що вийшло з-під пера Т.Шевченка.
Спосіб мислення Шевченка можна проілюструвати таблицею статистичних
підрахунків, які зробив 1936 року М.Гнатишак.
- Усіх
віршованих творів у «Кобзарі» - 218
- Вірші
написані в 1838-1850 рр – 160
- Кількість
поем, в основі яких біблійний сюжет – 7
- Кількість
творів, у яких наявні давні поетичні молитви – 17
- Кількість
творів, у яких наявні вислови «молитися», «Богу молитися» - 150
- Кількість
творів, у яких мовиться про Святе Причастя – 6
- Скільки
разів у «Кобзарі» вживається слово «Бог», та «Ісус Христос» - 600
- Скільки разів згадується Матір Божа – 25
- У
скількох віршах згадано про Бога – 143
- Кількість
віршів у яких на згадано Бога – 75
Учень (читає уривок із поезії «Ісаія. Глава
35»)
Тоді, як, господи, святая
На землю правда прилетить
Хоч на годиночку спочить,
Незрячі прозрять, а кривиє,
Мов сарна з гаю, помайнують.
Німим отверзуться уста;
Прорветься слово, як вода,
І дебрь – пустиня неполита,
Зцілющою водою вмита,
Прокинеться: і потечуть
Веселі ріки, а озера
Кругом гаями проростуть,
Веселим птаством оживуть.
Учень-мистецтвознавець : Найголовніший здобуток Шевченка – митця
останнього періоду життя – це офорти, твори різних жанрів: «Автопортрет зі
свічкою», «Свята родина» за картиною Мурільйо, «Притча про робітників на
винограднику», за картиною Рембрандта. Твори голландського митця Шевченко
вивчав спеціально. Його вразила велика впливова сила, прихована у
рембрандтівських творах. У вересні 1860 року Петербурзька Академія мистецтв
надала йому звання академіка гравюри, а графічні твори були представлені на
річній академічній виставці. Коли дивитися на картину «Свята родина, згадуються
рядки поезій Т.Г.Шевченка про матір і дитя, які є мурими, філософськими,
прекрасні за формою.
Сюжет з Марією, Йосипом та маленьким Христом, передає характери жінки й чоловіка х зацікавленість поведінкою
дитини. Підтвердженням доброзичливості й чистоти стосунків є спокій погожого
надвечір`я промені сонця фарбують у золотаві тони стіну.
Пісня «Зацвіла в долині»
Учень-дослідник: До Т.Шевченка протягом його життя кохання
приходило неодноразово, і кожна любов сприймалася як унікальна, ні з чим незрівняння
мить. Перше, юнацьке, кохання – до Оксани Коваленко. Їй присвятив поему «Мар’яна-черниця». Кохав Шевченко Гану
Закревську – присвятив вірш «Г.З.». Уже
під кінець життя Т.Шевченко хотів одружитися з Ликерою Полусмаковою (Полусмак).
Але… не вийшло. Шевченко згадував її в листах, присвятив їй поезії: «Ликері»,
«Л.Поставлю хату і кімнату».Поезія «Барвінок цвів і зеленів …» - навіяна
розривом з нею. Улітку 1860 р. намалював її портрет. Через усе життя проніс
поет трепетне почуття до жінки. Це видно з його поезій.
Учень (Читає поезію «Барвінок цвів і зеленів»)
Барвінок цвів і зеленів,
Слався, розстилався;
Та недосвіт перед світом
В садочок укрався.
Потоптав веселі квіти,
Побив… Поморозив…
Шкода того барвіночка
Й недосвіта шкода.
Учень від імені Шевченка: Я знову в Петербурзі. Ще раз посміхнулось
мені щастя – я видав у 1860 р. «Буквар южноруський». Протягом цього року
написав понад 30 поетичних творів. Настав 1861 рік… Втомився від життя, але
хочеться працювати. 14-15 лютого написав вірш на звороті автопортрета 1860 р.
Учень (читає вірш)
Чи не покинуть нам, небо,
Моя сусідонько убога,
Вірші нікчемні віршувати,
Та заходиться риштувать
Воли в далекую дорогу,
На той світ, друже мій, до Бога.
Учень-біограф: Шевченко не знав, що це буде його
останній вірш. 26 лютого (10 березня за новим стилем) 1861 року о 5 год. 30 хв.
ранку, на східцях, поетові стало погано, він впав. Серце великої людини
перестало битися. Поховали Т.Шевченка на Смоленському кладовищі Петербурга. А
22 травня 1861 року відбулося перепоховання поета на Чернечій горі над Дніпром.(Учень
перед портретом запалює свічку)
Учні виконують «Заповіт»
Заповіт
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани
широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було
чути,
Як реве ревучий
Як понесе з
України
У синєє море
Кров ворожу…
отоді я
І лани, і гори –
Все покину і
полину
До самого Бога
Молитися …, а до
того
Я не знаю Бога.
Поховайте та
вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою
кров’ю
Волю окропіте.
І мне в сім’ї великій,
В сім`ї вольный, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
Учень-шевченкознавець: Геніальна спадщина Шевченка стала
надбанням народу. Центром її збереження й популяризації стали Інститут
літератури ім. Шевченка Академії Наук
України та Державний музей ім. Шевченка в Києві. Виникла нова галузь науки –
шевченкознавство.
У 1961 році встановлено
щорічну премію ім. Т. Шевченка.
Відзначають у нашій країні
Шевченківські ювілеї.
За ухвалою Всесвітньої
Ради Миру 100-річчя з дня смерті Шевченка в 1961 році відзначало все
прогресивне людство.
У 1964 році відбувся міжнародний форум діячів
культури, присвячений 150 лііттю з дня народження Шевченка.
Кожного року, у
травні, у Каневі проходять
літературно-мистецькі свята «В сім’ї вольній, новій».
Вчитель історії: Не стало ще одної чистої, чесної,
світлої особистості. Не стало людини, яка висловила найсвітліші вірування свого
народу, яка вгадала найзаповітніші його бажання і передала все це невмирущим
словом. Шевченко завершив процес формування нової української літератури,
розпочатий І. Котляревським, продовжений Г.Квіткою-Основ’яненком, Є.Гребінкою, поетами-романтиками. Він підніс
її на новий, не бачений раніше рівень, вивів на шлях світової літератури.
Вчитель української мови та літератури: Сьогодні на цей урок нас покликала щира й
незгасна любов до великого сина українського народу, одного з найславетніших
поетів людства – Т. Г. Шевченка.
Нас просто не існує без Шевченка. У
ньому – вся історія наша, все буття і всі наші мрії.
Кому невідомо: «Україна – це
Шевченко, Шевченко – це Україна». Ми вшановуємо його за великий вклад у
культуру не тільки України, а й культуру світу.
Творчість Шевченка заслуговує слів
президента США Ліндона Б Джонсона: «Він був більше, як українець – він був
державним мужем і громадянином світу. Він був більше, як поетом, - він був
хоробрим войовником за права і волю людей. Він писав вірші, щоб вести рішучий
бій за волю. Його поезія з народу й для народу...
Коло Шевченкових читачів було таке
широке, а вплив такий великий, що його слова знаходили читача і любов поза
кордонами рідної країни.
Видання його поезій були такі
вартісні, що кожна людина старалася мати дві книжки – Біблію і «Кобзар»
Шевченка…».
Учень від імені Шевченка:
«На мою думку, хоч би Батьківщина була сама
бідна,
Сама убога на
землі – і тоді вона мені була б краща
Швейцарії і всієї Італії.
Повинні любити і гордитися своєю
Прекраснійшою матір`ю.
Як я член її великого сімейства
Служу їй якщо не
дійсну користь,
То по крайній
мірі на славу імені України».
Т.Г.Шевченко
Підсумок уроку: Що ви дізналися про роль і місце Т.Г.Шевченка в
українському національному відродженні?
Орієнтовні
відповіді учнів:
- Глибоко розкрив українську душу,
осмислив минуле, сучасне й майбутнє України;
- Творчість Шевченка стала духовною
основою формування сучасної української нації. Для українців усіх
наступних поколінь він став могутнім джерелом національної свідомості,
символом України;
- Шевченко першим з українських
літераторів піднявся на відкриту боротьбу з російською імперією,
тоталітаризмом, утвердив політичний ідеал націонал-демократії;
- Шевченко зумів показати душу, багатий
внутрішній світ простої людини. Він наблизив літературу до народу;
- Саме Шевченко найбільше зробив для
утвердження української літературної
мови на національній основі;
- Шевченко звернувся до важливих
проблем того часу: національних, соціальних, політичних, філософських,
історичних, які до нього ще не порушувалися в українській літературі;
- Збагатив жанрову систему української
літератури: балади, елегії, думки, медитації;
- Створив оригінальну форму віршування
– шевченківський вірш.
- Що дало Шевченкові право на вічну пам’ять нащадків?
- Що ви візьмете для себе з сьогоднішнього
уроку?
На закріплення
матеріалу пропонуємо тести за творчістю Т. Г. Шевченка (додаток диск)
Домашнє завдання: зібрати матеріали до теми «Шевченко і
Тернопільщина»
Немає коментарів:
Дописати коментар